Не по сеньке шапка
Мати на своїй “Таврії” двигун від “вісімки” мріє чи не кожен власник. Не був виключенням і наш автор. Про те, чи добре бути власником малосерійного ЗАЗ-1122, розповідає Юрій ЕЛІСЄЄВ, відомий читачам як великий знавець цієї машини
Коли пробіг моєї старенької “Таврії” перевалив за 230 тис. км., думка про те, що пора підшукувати їй заміну, стала нав’язливою.
Брати нову “Таврію” в магазині не хотілося – в той період у продажу були лише машини простої комплектації: без тканинної оббивки, обігріву і очищувача заднього скла, не говорячи вже про чеські фари з гидрокорректором, і, що особливо істотно, без карбюратора “Солекс”.
І тут підвернулася уживана машина зі всім вищепереліченим, дуже свіжа і, головне, з двигуном і коробкою передач ВАЗ-2108.
“Таврія” з двигуном МЕМЗ-245.
Перше враження від управління “Супер-таврієй” було суперечливим. Я чекав, що двигун буде не тільки могутнішим, але і менш галасливішим. Виявилось, немає. Мене, звиклого до достатньо тихої роботи рідного движка, здивував сильний гул в салоні при оборотах двигуна 4000-4500 в хвилину, туге зчеплення і жорсткий хід важеля перемикання передач.
Неприємно також і характерне “гарчання” шарніра на валу управління перемиканням передач – він має люфт і при вібраціях силового агрегату “дробить”, особливо сильно при швидкості 110-120 км/ч на вищій передачі.
З тим, що “запаска” тепер житиме в багажнику, а не під капотом, я наперед змирився. Але це все мінуси. А плюси? Як показалося, їх всього два: помітно збільшена динаміка машини і: безглузде відчуття, що двигун-то “восьмої”, як і у тих, що зневажають тебе “самар”, так що при бажанні ти можеш їх обійти. Тільки ось – навіщо?
Досвідчені автомобілісти знають, що для себе вітчизняний автомобіль (віднесемо сюди і “Таврію”) потрібно перебрати, чим я і зайнявся після покупки машини. Прочитавши статтю “Восьме” серце “Таврії” (ЗР, 1997, 4), я, до свого засмучення, виявив, що виконані далеко не всі доопрацювання кузови під інший мотор, заявлені заводом.
“Таврія” з двигуном ВАЗ-2108.
По-перше, ніяких посилених лонжеронів тут не побачив – все як завжди, а про відсутність звичної “таврійської” “лижі” – подовжньої балки моторного відсіку – залишається тільки пошкодувати. По-друге, “спеціальні” кронштейни підвіски двигуна не тільки потворно виготовлені, із-за чого вже мали тріщини, але і ще гірше спроектовані.
Це виявилося вже при першому чіпанні заднім ходом: відхиляючись вперед, силовий агрегат ударяв кронштейном генератора по правій реактивній тязі, осоружно деренчавши. Виміри показали, що двигун висить дуже низько, та ще і криво. Довелося переробляти передній кронштейн, щоб зрушити мотор трохи назад і підвести.